ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ (лат. praesumptio – припущення) правове положення, за яким обвинувачений (підсудний) вважається невинуватим, поки його вину не буде доведено в установленому законом порядку, причому винуватою особа може бути визнана в обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Важливими постулатами презумпції невинуватості є положення про те, що усякий сумнів щодо доведення обвинувачення, який не можна усунути, тлумачиться на користь обвинуваченого; обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях; не доведена винуватість є доведеною невинуватістю; обов’язок доведення лежить на органах обвинувачення й не може перекладатися на обвинуваченого та його захисника; визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише в сукупності з іншими доказами. Однією з важливих гарантій здійснення принципу презумпції невинуватості є конституційне право на захист.

 (З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції)

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому, слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8), це означає, що додаткових нормативних актів для реалізації своїх прав та свобод, передбачених Конституцією України не потрібно.

Разом з тим, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (стаття 17) також передбачає, що:

  1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
  2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
  3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
  4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
  5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

А тепер давайте спробуємо розібратись чи так це насправді.

Для прикладу приведу витяг з ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвала

Цікаво інше, достатність підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу на які вказує слідчий суддя – єдиною вагомою обставиною для прийняття підозрюваним спроб уникнути відповідальності шляхом переховування від органу досудового розслідування, здійснення тиску на свідків, знищення певних речей та документів, перешкоджання іншим чином кримінальному провадженню є санкція ч.2 ст.201 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією предметів контрабанди та конфіскацією майна.

Разом з тим, ні слідчий, ні прокурор не посилалися у клопотанні як на обставину, що обґрунтовує можливість настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на санкцію статті, за якою підозрюється особа.

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

А відповідно до ч.5 вказаної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Разом з тим, слідчий суддя при винесенні даної ухвали поставився до підозрюваного як до особи, вину якої вже доведено, оскільки за єдину підставу можливості настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, взяв виключно санкцію статті, за якою підозрюється особа.

Хоча, відповідно до ч.2 ст.194 КПК України, слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті. Оскільки як видно із тексту самої ухвали слідчим і прокурором вказані обставини не були доведені (оскільки слідчий суддя зазначив як підставу настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України виключно тяжкість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винним).

От і виходить, що для того, щоб довести законослухняність свого клієнта адвокату потрібно зібрати купу довідок, відгуків, характеристик та нагород, а слідчому – лише звинуватити особу у вчиненні злочину. При цьому, слідчий суддя скоріше за все, підтримає сторону обвинувачення.

Така ситуація є неприпустимою, оскільки такими діями слідчих суддів повністю ігноруються норми Конституції України про презумпцію невинуватості особи, а також основоположні права людини і громадянина.

Таку ситуацію треба змінювати в корені.

P.S. Я не можу стверджувати, що така ситуація відбувається постійно, однак така практика є поширеною, і з цим щось потрібно робити. Для інформації скажу, що вказану ухвалу слідчого судді було залишено без змін судом апеляційної інстанції. При цьому, з’ясувалося  що підозра особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 201 КК України є необґрунтованою  В подальшому, провадження відносно даної особи було закрито. Лишилося лише одне питання – хто поверне особі два місяці життя?…