В сучасному світі Інтернет став невідємною частиною життя багатьох людей. Через Інтернет ми спілкуємось, сплачуємо рахунки, купуємо продукти, замовляємо квитки.

В Інтернеті можна знайти багато чого корисного та цікавого… Проте, сьогодні, коли Інтернет став поєднувати континенти, то зявились і ті, хто використовує його не завжди з користю, а наприклад для нечесної боротьби з конкурентами, шляхом розповсюдження недостовірної інформації.

Останнім часом, кількість звернень на консультацію, щодо поширення в Інтернеті недостовірної інформації значно виросла. Бізнес починає замислюватись, про необхідність захисту своєї ділової репутації, і шукає законодавчі шляхи притягнення до відповідальності тих, хто в Інтернеті розповсюджує недостовірну інформацію.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень вже є певна кількість рішень, де вже піднімалось питання щодо спростування недостовірної інформації, яка була поширена тими чи іншими інтернет ресурсами. Проаналізувавши такі рішення можна зробити висновок з якими проблема найбільш часто стикаються ті хто намагається захистити свою репутацію.

Однією з таких проблем є ідентифікація автора матеріалу та власника веб-ресурсу. Враховуючи той факт, що встановити це важко, а подекуди і взагалі неможливо, то при подачі позову до суду варто врахувати судову практику.. Зокрема, відповідно до Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” від 27.02.2009 року № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися   нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Дані про   власника   веб-сайта   можуть   бути   витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно   до   абзацу 3, частини 4 ст. 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не   виключається   і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома, зокрема і в тому випадку, коли поширення інформації відбулось в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати.

У такому випадку суд вправі   за   заявою   заінтересованої   особи   встановити   факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.

У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує   її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов’язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому випадку, коли особа,   яка   поширила   недостовірну інформацію, невідома.

Отже, якщо Ви чи ваша компанія, стикнулись з проблемою поширення  недостовірної інформації в мережі Інтернет, то перед тим як звернутись до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростуваня недостовірної інформації, то в першу чергу спробуйте віднайти автора матеріалу та власника ресурсу. Якщо ж втсановити це не вдалось, то подавайте позов в порядку окремого провадження.